Спільнота "Горицвіт"

Спільнота «Горицвіт»
 
        Наша спільнота «Горицвіт», серцем якої є розумово неповносправні, народилась 16 листопада 2003 року в мікрорайоні Левандівка, у Львові.
На зустрічах у спільноті ми ділимося труднощами і радістю, святкуємо і молимось, зростаючи у дружбі, вірі та любові; спільно беремо участь у літніх таборах, реколекціях, прощах.
         Рух «Віра і Світло» зародився під час міжнародної прощі до Люрду, яку організували 1971 року, у Франції  Жан Ваньє та Марі-Елен Матьє. У прощі взяли участь розумово неповносправні, їхні батьки і молодь. В атмосфері радості і духовного піднесення об'єднались 12 тисяч осіб. Відтоді у всьому світі, при різних парафіях люди почали зустрічатись у спільнотах.
        Ми є однією із 1600 спільнот міжнародного християнського руху «Віра і Світло», що об'єднує розумово неповносправних, їхніх батьків та молодь-приятелів.
        Спільноту «Квітка з Левандівки» (наша перша назва) допомагали творити засновниця «Віри і Світла» у Львові Зеня Кушпета і нині провідник спільноти ГО «Спільнота «Ковчег», Оксана Магура. Благословив нашу спільноту настоятель храму Вознесіння Господнього о. Олексій Васьків. Першим капеланом став о. Ігор Городецький, часто служив літургії о. Ярослав Гевак.
         Проте «Квітка з Левандівки» була для нас якоюсь нерідною назвою. Ми не хотіли, аби спільнота, якій вже виповнився рік і далі залишалась звичайною «Квіткою з Левандівки». «А може ми будемо називатись «Сонцем з-за хмар», а може «Червоною квіткою», «Лопухом», - думали батьки, друзі і приятелі, зібравшись після літургії. – А може «Горицвітом», - почувся тихий, несміливий голос.
         Першим офіційним провідником спільноти стала Ольга Бойко. Перші спільничани - молоді люди з МГО «Посвіт» - дбали, аби квітка Горицвіт таки проросла і досягла сонячних променів.
Приятелів, друзів, батьків – кожного Господь привів до спільноти по-різному. Деякі парафіяни почули про «Віру і Світло» в церкві Вознесіння Господнього (в актовому залі на презентації міжнародного руху «Віра і Світло»), інші - від родичів, друзів, знайомих.
          Описуючи власні враження від перших зустрічей у спільноті «Горицвіт», батьки ледь стримують сльози. Тоді вони вперше відчули, що їхні діти комусь потрібні, з ними спілкуються, товаришують, їх люблять.
          «Після зустрічі у мене був шок. Я вдома плакала від того, що мого Олежика прийняли таким, яким він є (він не розмовляє). З ним сідали дівчатка, допомагали малювати олівчиком», - пригадує пані Іванка.
          «Спільнота витерла нам сльози», казала колись мама нашого друга  Маркіяна. 
         Життя спільноти – це постійні щомісячні зустрічі, які мають час ділення (спілкування), молитви та святкування.
         Друзі, батьки і приятелі разом ходять на літургії, зустрічаються, аби відмовляти вервичку. Кожного місяця - «Батьківська кава». Щороку влітку організовуємо спільний табір з іншою віросвітлянською спільнотою, ходимо на прощі.
         Коли Олежик чує, що мама збирається йти з ним на зустріч спільноти «Горицвіт» він радіє, стає дуже задоволеним. Вгледівши через вікно приятеля Романа Теслюка, хлопець швидко вдягається; одного разу, навіть, сам вибіг на вулицю. Якщо хоче погуляти з приятелем Тарасом Чучманом приносить мамі телефон, аби дзвонила, показує, Тарас має велосипед і футбольний м’яч.
        У спільноті є духовний провідник (капелан) – о. Андрій Івашків. Він – приятель, близький кожному. На зустрічах, через висвячення капелан в особливий спосіб представляє Ісуса, Матір Божу.
       Щоліта, від часу заснування, члени спільноти мали можливість перебувати на таборах. Перший табір, на який поїхали наші друзі, батьки і приятелі відбувся 25-29 липня 2004 року, зі спільнотою «Всі святі».
10 березня 2007 року спільноту «Горицвіт» визнали на Великій Крайовій Раді спільнот "Віра і Світло" – ми стали дійсним членом міжнародного християнського руху.
        Влітку 2007 року в Новояворівську (на Яворівському полігоні) ми святкували 15 років «Віри і Світла» в Україні.
11 серпня 2012 року відбулась міжнародна віросвітлянська проща на Ясну гору, у с.Гошів, монастир отців Василіян. Цього дня ми святкували великий вияв Божого Милосердя - 40 років руху «Віра і Світло» у світі та 20 років в Україні(!). З нами святкували, йшли на Гошівську гору грузини, росіяни, латвійці, словаки, чехи, французи, канадці.
       «Люблю спільноту, бо тут спілкуюсь з дівчатами. Спільнота дала мені любов, радість і сміх, - каже наша подруга Тамара. – Тут я співаю, ходжу на святкування». Дівчина пригадала, як ходила з Анею (Анна Бойко – нинішній провідник спільноти «Горицвіт») кататися на санках, потім - на каву.
       «Мені у спільноті подобається співати, танцювати. Тут мені дали тепло, - доповнює наш друг Маркіян. – Пам'ятаю, як ми з Дмитром  (Дмитро Боївка - приятель) кожної зустрічі сміялись, з Тарасом (Тарас Чучман - приятель) гуляли, збирали листочки».
«Раніше у мене була депресія, не хотіла ходити до церкви, молитися, - розповідає пані Іванка, мама Олежика. – У спільноті, на таборі побачила таких батьків як я. Ми об’єднались своїм горем, зрозуміли один одного».
        Про перший табір у Гребенові пригадала пані Людмила, мама Тамари. «Мене вразило, що у спільноті – все як одна сім'я. Коли приїхали, нам допомогли згрузити сумки. Капелан (о. Ігор Городецький), який недавно служив літургію переодягнувся з ряси у спортивний костюм, щоб пограти з моєю Тамарою у футбол». (Нині капелан спільноти «Горицвіт» - о. Андрій Івашків).
        В часі табору пані Людмилі найбільше подобається як готуються сценки: кожен вигадує для себе костюм з того, що має під руками (хустка, спідниця, шарф). Як друзі разом з батьками і приятелями виготовляють на майстерні листівки, закладки.
       Приятель Раїса Ковалевич зізнається, що на одному з таборів зрозуміла, «не друзі є неповносправними, а ми (повносправні особи) - неповносправні серцем». Нам значно важче, без масок, ширм показати свою любов і щирість, бути відкритими.
       «Маркіян має дар заспокоїти, так якось тихо і лагідно, словами – особливо коли відчуваєш неспокій, маєш якісь турботи і переживання, - каже Раїса. - Марко скаже «Господь знає, все буде добре» або «Бог добрий», «Він (Бог) потурбується» і все, ти забуваєш про всі свої турботи, почуваєшся в мирі і захищеною».
       «У спільноті я переосмислив власні життєві цінності. Зрозумів на скільки важливими є стосунки між людьми, що дружби і любові потребує кожен, - ділиться отриманим досвідом приятель Тарас Чучман. – Олежик, який постійно усміхнений, навчив мене радіти життю, у будь-який момент».
       «Щирість, відкритість у спільноті – мені тут добре», - скромно зізналась приятель Оксана Бас.
У спільноті «Горицвіт» ми відкриваємо власні дари, тут переборюємо своє небажання щось зробити, свої численні «ні». Заради спільноти приятель Тарас навчився грати на гітарі. Тут ми вчимось розуміти жести, погляди, поодинокі слова наших друзів, які серцем так глибоко промовляють до кожного.
       Сьогодні в нашій спільноті є близько 35 осіб:12 друзів з батьками, 22 приятелів, капелан.
       Спільнота живе з благодійних пожертв. Табори, прощі – організовуємо саме за ці кошти. 
       Зустрічаємось у спільноті «Горицвіт» у третю неділю місяця. Запрошуємо батьків, що мають дітей з особливими потребами, молодь-приятелів приєднатися до нашої спільноти.
       Контактна особа: Оксана Бас (тел. 096 4724175).